Види порушення мовлення

Порушення мовлення – які вони бувають.

Діти з порушеннями мовлення – це діти, що мають відхилення в розвитку мовлення при нормальному слуху і збереженому інтелекті. Порушення мовлення різноманітні, вони можуть проявлятися в порушенні вимови, граматичного ладу мовлення, бідності словникового запасу, а також у порушенні темпу і плавності мови.

Виникнувши, мовні порушення самостійно не зникають , а закріплюються, вимагають того чи іншого логопедичного втручання. Неправильна мова дитини може відбиватися на його подальшому розвитку, затримуючи і спотворюючи його, може ускладнювати навчання в школі.

Причини затримки та порушення мовлення в дошкільному віці.

Якщо дитина народилася здоровою, затримка його мовного розвитку може виникнути із-за неправильних дій дорослих під час підготовчого періоду: при недостатньому мовленнєвому спілкуванні з малюком, неувагу до його слухового сприйняття, наслідування звуків і слів дорослого, при несвоєчасному виробленні інтонаційної виразності мовлення та смислових зв’язків між словом і предметом.

Перш ніж заговорити, малюк повинен натренувати м’язи мовного апарату. Це відбувається, коли він гулить, лепече, дихає, ковтає, смокче груди, жує. Відомо, що діти, які перебували на грудному вигодовуванні, стикаються з мовними труднощами рідше “искусственников”, а ті, яких своєчасно долучали до твердої їжі, говорять набагато чіткіше однолітків, яких мало не до школи напихали рідкими кашами і протертими овочами.

Порушення мови викликають різні причини: вроджені аномалії центральної нервової системи, кори головного мозку, піднебіння, мови, дефекти носового дихання і зниження м’язового тонусу м’якого піднебіння (така патологія призводить до гугнявості), психічна травма (наприклад, у вразливих, схильних до неврозів дітей реакція переляку може спровокувати заїкання) та ін.

Малюк, що народився глухим або втратив слух в результаті хвороби в перші тижні і місяці життя, не навчиться говорити, поки сурдопедагог (спеціаліст, який навчає глухих дітей мові) не навчить його «читанню з губ», не навчить вимовляти окремі звуки, а потім слова з опорою на тактильне, кінестетичне, а також зорове сприйняття. Такі заняття потрібно починати з трьох-чотирьох років.

Розвиток мови і мислення перебуває в тісному зв’язку з розвитком дрібної моторики та координації рухів пальців рук. Діти, які працюють з конструктором, які займаються орігамі, ліпленням з пластиліну, вишиванням та іншими видами рукоділля, вміють, як правило, логічно міркувати. У них достатньо розвинені пам’ять і увага.

Класифікація мовних порушень.

Мова відіграє виключно важливу роль у формуванні вищих психічних функцій у дитини. Виконуючи функцію спілкування дитини з дорослими, вона є базою для розвитку мислення, забезпечує можливість планування і регулювання поведінки дитини, організації всій його психічної життя, впливає на розвиток особистості в цілому. У зв’язку з цим у сучасній спеціальній педагогіці та психології утвердилося положення про необхідність раннього виявлення та подолання мовленнєвих порушень, які є загальною закономірністю аномального розвитку, т. е. зустрічаються у більшості дітей з різними відхиленнями в розвитку і можуть зачіпати різні компоненти мови. Одні з них стосуються тільки процесів вимови і виявляються в зниженні виразності мовлення без супутніх проявів. Інші зачіпають фонематическую бік мови і виражаються не тільки дефекти вимови, але і в недостатньому оволодінні звуковим складом слова, які спричиняють порушення читання і письма. Треті являють собою комунікативні порушення, які можуть перешкоджати навчання дитини в школі і його соціальної адаптації.

Діти з порушеннями мовленнєвого розвитку – це особлива категорія дітей з відхиленнями у розвитку; у них збережений слух і інтелект, але є значні порушення мовлення, що впливають на формування інших сторін психіки.

В даний час у вітчизняній логопедії в обігу знаходяться дві класифікації мовленнєвих порушень, одна – клініко-педагогічна, друга – психолого-педагогічна, або педагогічна (за Н. Е. Левіної).

Названі класифікації при розходженні в типології та групування видів мовних порушень, одні і ті ж явища розглядають з різних точок зору, але вони не стільки суперечать одна одній, скільки доповнюють один одного, оскільки орієнтовані на рішення різних завдань єдиного, але багатоаспектного процесу логопедичного впливу.

Клініко-педагогічна класифікація спирається на традиційне для логопедії співдружність з медициною, але, на відміну від чисто клінічної, що виділяються в ній види мовних порушень не прив’язуються строго до форм захворювань.

Таким чином, в логопедії виділяються 11 форм мовленнєвих порушень, 9 з них становлять порушення усного мовлення на різних етапах її породження і реалізації і 2 форми становлять порушення письмовій промови, які виділяються в залежності від порушеного процесу.

Дисфонія (афонія) – відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату. Синоніми: порушення голосу, порушення фонації, фоноторные порушення, вокальні порушення.
Брадилалия – патологічно уповільнений темп мови.
Тахилалия – патологічно прискорений темп мовлення.
Заїкання – порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судорожним станом м’язів мовного апарату (логоневроз).
Дислалія – порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарату (дефекти звуковимовлення, фонетичні дефекти, недоліки вимови фонем).
Ринолалія – порушення тембру голосу і звуковимовлення, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату.
Дизартрія – порушення вимовної сторони мови, зумовлене недостатністю іннервації (руховий механізм мовлення)мовного апарату.
Алалія – відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини.
Афазія – повна або часткова втрата мовлення, обумовлена локальними ураженнями головного мозку.
Діслексія – часткове специфічне порушення процесу читання.
Дисграфія – часткове специфічне порушення процесу письма.

Психолого-педагогічна класифікація виникла в результаті критичного аналізу клінічної класифікації з точки зору застосування її у педагогічному процесі, яким є логопедичний вплив. Такий аналіз виявився необхідний у зв’язку з орієнтацією логопедії на навчання і виховання дітей з порушеннями розвитку мовлення.

Фонетико-фонематичні недорозвинення мови (ФФНМ) – порушення процесів формування произносительной системи рідної мови у дітей з різними мовними розладами внаслідок дефектів сприйняття й вимови фонем.
Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ)– різні складні мовні розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової стороні.
Заїкання – розглядається як порушення комунікативної функції мови при правильно сформованих засобах спілкування. Можливий і комбінований дефект, при якому заїкання поєднується із загальним недорозвиненням мовлення.

В даній класифікації не виділяються в якості самостійних порушень мовлення порушення письма і читання. Вони розглядаються у складі фонетико-фонематичного та загального недорозвитку мовлення як їх системні, відстрочені наслідки, обумовлені несформованістю фонематических і морфологічних узагальнень, що становлять один з провідних ознак.

Порушення мовлення різноманітні. Вони мають різну ступінь вираженості, залежать від причини і особливості розвитку дитини. Найчастіше на логопедичний пункт надходять діти з дефектами мови, які можна умовно розділити на три великі групи.

Перша група – фонетичні порушення мовлення. Вони виражаються як у порушенні вимовляння окремих звуків, так і їх груп без інших супутніх проявів.

Друга група – фонетико-фонематические порушення. Для них характерно те, що дитина неправильно вимовляє звуки мови, але і недостатньо їх розрізняє, не вловлює акустичної та артикуляційною різниці між опозиційними звучаннями. Тому діти недостатньо чітко опановують аналізом звукового складу слова і роблять специфічні помилки при читанні і листі, часто – в усному мовленні при неправильному відтворенні складів у слові (пропуски, перестановки складів, недоговаривание закінчень).

Третя група – загальне недорозвинення промови. Воно виражається в тому, що порушення поширюється не тільки на звукову сторону мови. Страждає уміння розрізняти звуки мови, правильність складового оформлення слів, словник, граматика мови, зв’язкова мова. Якщо такій дитині не буде своєчасно надана логопедична допомога, він надалі не зможе повністю оволодіти грамотної усній і письмовій промовою.

Для успішного оволодіння навичками письма і читання необхідно, щоб у дитини був достатньою мірою сформований ряд мовних і немовних функцій: слухова диференціація звуків, правильне вимова, мовний аналіз і синтез, який включає фонематичний аналіз та синтез, складовий аналіз і синтез. У дошкільника має бути сформований аналіз речень на слова, сформованість лексико-граматичної сторони мовлення, високий рівень розвитку зорового і слухового аналізу і синтезу, уваги, пам’яті (різних видів), просторових уявлень. Несформованість будь-якої із зазначених операцій викликає порушення процесу оволодіння письмом і читання, призводить до виникнення дисграфії і дислексії.

Р. Е. Левіної були виділені три рівня загального недорозвинення мовлення (ЗНМ), тобто системного порушення всіх сторін мовлення при збереженому фізичному слуху.

На першому рівні спостерігається повне або майже повна відсутність словесних засобів спілкування у віці 5-6 років, коли у дітей без мовної патології мова в основному сформована. Словниковий запас складається із звукових і звукоподражательных комплексів, у більшості випадків незрозумілі оточуючим і супроводжуються жестами. Діти з такими особливостями належать до так званих «безречевым».

На другому рівні з’являються загальновживані слова, хоча й спотворені. Намічається розрізнення деяких граматичних форм. Разом з тим произносительные можливості дітей значно відстають від вікової норми.

Третій рівень характеризується наявністю розгорнутої фразового мовлення з елементами лексико-граматичного та фонетико-фонематичного недорозвинення. Діти вступають у контакти з оточуючими, але лише в присутності дорослого і за його допомогою. Вільне спілкування вкрай утруднено.

У сучасних роботах виділяється ще й четвертий рівень (Т. Б. Филичева), що характеризується легкими лексико-граматичними порушеннями, які ускладнюють оволодіння дітьми письмовій промовою на початку шкільного навчання.

Діти із загальним недорозвиненням мовлення мають ряд психолого-педагогічних особливостей, що ускладнюють їх соціальну адаптацію і вимагають цілеспрямованої корекції. Неповноцінна мовленнєва діяльність відбивається на формуванні у дітей сенсорної, інтелектуальної та афективно-вольової сфер. Зазначається недостатня стійкість уваги, обмежені можливості його розподілу. Зв’язок між мовними порушеннями та іншими сторонами психічного розвитку проявляється також в специфічних особливостях мислення. Володіючи повноцінними передумовами для оволодіння розумовими операціями, доступними їхньому віку, діти відстають у розвитку словесно-логічного мислення, з працею опановують аналізом і синтезом, порівнянням і узагальненням. У частини дітей відзначається соматична ослабленість і сповільнений розвиток локомоторних функцій; їм притаманне і деяке відставання в розвитку рухової сфери – погана координація рухів, зниження швидкості і спритності при їх виконанні. Найбільші труднощі виявляються при виконанні рухів за словесною інструкцією. Часто зустрічається недостатня координація рухів пальців, кисті руки, недорозвинення дрібної моторики.

У дітей з тяжкими мовленнєвими розладами відзначаються відхилення в емоційно-вольовій сфері. Їм притаманні нестійкість інтересів, знижена спостережливість, знижена мотивація, негативізм, невпевненість у собі, підвищена дратівливість, агресивність, образливість, труднощі в спілкуванні з оточуючими, у налагоджені контактів зі своїми однолітками.

Актуальну літературу можливо скачати тут:

Дисграфія та дислексія

Що потрібно знати батькам 

Навчайте дитину розмовляти правильно

Шановні Батьки! Пам’ятайте: успіх вашої дитини у житті залежить не тільки від вихователя або вчителя. Тільки ВИ можете закласти у вашу дитину необхідний базис для того, щоб ваша дитина була успішна та щаслива у її подальшому життєвому шляху! Мовлення – це важливий процес передачі інформації від однієї людини до іншої, від якого залежить вміння знаходити спільну мову як з окремими індивідами, так і зі суспільством вцілому. Тому відмовтеся від будь-яких додаткових справ у вашому житті та приділяйте вашої дитині необхідну увагу.